Сезон УПЛ, який нещодавно завершився, став насправді особливим для молодих виконавців «Львова». Зокрема, декілька дебютів оформили і вихованці футбольної школи «синьо-золотих левів». Одним із таких є захисник Борис Крушинський. Про свій шлях до першої команди, підтримку, труднощі, секрети успіху та багато іншого юний виконавець розповів у розмові з інформаційною службою клубу.
-Борисе, днями ти відзначив своє 19-річчя. Перш за все, щиро вітаємо тебе із минулим Днем народження. Як відсвяткував?
-Гарно провів час у сімейному колі, з близькими мені людьми, своєю дівчиною. Стосовно подарунків? Нічого конкретного наразі сказати не можу. Головні урочистості заплановані на вихідні, тому після них вже можна буде підбивати якісь підсумки (усміхається..). Насправді – для мене не надто важливе щось матеріальне. Набагато важливішою, на мою думку, є увага людей, які постійно мене оточують, підтримують.
-За кілька тижнів до твоїх 19 ти дебютував в УПЛ. До завершення сезону провів ще кілька матчів. Опиши свої емоції від дебюту у найвищому футбольному дивізіоні України?
-Дебют у Прем’єр-лізі – один з найкращих моментів у моєму житті. Без перебільшень. Розумію, що це насправді велике досягнення для мене. Сказати, що мене у той момент емоції переповнювали, – нічого не сказати. Далеко не кожному футболісту вдається дебютувати на такому рівні. Втім, розумію, що це вдалося виконати тільки внаслідок клопіткої роботи, яка обмежувалася далеко не одним роком.
-Кому найбільше завдячуєш такому досягненню?
-Звичайно ж, сім’ї – за підтримку, тренерському штабу, зокрема, Анатолію Безсмертному – за довіру. Я чудово розумію, що таке досягнення – далеко не тільки моя заслуга. Чимало людей допомогали мені у різні часи. Від тренерів ДЮСШ на Самбірщині, де я вперше познайомився з футболом, і аж до професійних гравців, які давали мені цінні поради під час тренувань. Власне тому, когось конкретного виділити доволі важко. Це спільний успіх та вдале поєднання багатьох факторів.
-Твій дебютний поєдинок припав на львівське дербі з «Рухом». Наскільки принциповим чи, можливо, особливим став для тебе цей двобій?
-Я б не сказав, що цей поєдинок був якимось принциповим. Можливо, більш важливим з турнірної точки зори. Для мене той матч став пам’ятним не тому, що було дербі, зустріч з «Рухом». Особливим для мене став цей день загалом і те, що мою першу появу на такому рівні на власні очі побачили рідні, знайомі, тренери, які в той чи інший час працювали зі мною. Саме тоді здійснилася одна з моїх найбільших мрій. Буду довго згадувати про цей момент. Після того, як дебютував, зрозумів, що потрібно надалі продовжувати важко працювати, вдосконалюватися, аби ігрового часу було все більше і більше, а згодом і з’явилася можливість зіграти у стартовому складі.
-На кого з чинних футболістів «Львова» рівняєшся у роботі? За які саме якості?
Прикладом у роботі для мене є Олексій Довгий. Кожного разу, коли перетинаємося на полі, спостерігаю за тим, як він старанно працює. Для мене честь грати в одній команді з таким футболістом як він. Окрім того, Ільющенков Саша – також досвідчений виконавець, на роботу якого я часто звертаю увагу. Вони старанно працюють у спортзалі, віддаються як під час тренувального процесу, так і в офіційних іграх. Власне тому, намагаюся наслідувати їм та брати на замітку тільки найкращі якості.
-Шлях від Ю-19 до основної команди , який ти пройшов, насправді мета не одного молодого футболіста. Ця дорога, втім, є доволі тернистою. З якими труднощами стикався ти за цей час?
-Відверто кажучи, шлях був дуже непростим. Було багато травм, пошкоджень. Інколи доводилось продовжувати тренування через біль. Втім, я йшов далі, не зупинявся, працював над собою і таким чином дійшов до того, що є на сьогоднішній день. Звісно, невдачі були, але ніколи не потрібно впадати у відчай, коли виникають труднощі. Як би там не було, дуже важливою у цьому плані є підтримка близьких. Це, можна сказати, найголовніше.
-Тобі, безперечно, по-доброму заздрять усі вихованці «Львова». Кожен з молодих гравців планував би опинитися на твоєму місці. Надай, зокрема, і їм секрет власного успіху.
-Секрет успіху банальний і простий, нічого особливого не скажу (усміхається…). Потрібно постійно працювати над собою, вдосконалюватися. Ніколи не варто зупинятися на досягнутому та вірити в себе. Треба дякувати Богу за кожен день, кожну подаровану можливість прогресувати, рухатись вперед. Ну і самому, звісно, вчасно за такі шанси чіплятися. Потрібно не боятися перешкод та наполегливо йти до своєї довгоочікуваної мети. Тільки в такому випадку вдача усміхнеться.
Інформаційна служба ПФК «Львів»
