Минулий сезон УПЛ став для львів’ян одним з найважчих за останні роки. Протягом чемпіонату «синьо-золоті леви» демонстрували не надто хороші результати та гру, що змусило довгий період часу вважати їх головними претендентами на пониження у класі. Впродовж сезону команда змінила аж трьох наставників і лише з чинним головним тренером Анатолієм Безсмертним зуміла відкрити друге дихання та навіть перевершити усі сподівання. За підсумками чемпіонату «городяни» зберегли прописку у Прем’єр-лізі та посіли високу, з огляду на загальну турнірну дистанцію, 8 позицію. Про виконану роботу, враження від першого тренерського досвіду в УПЛ, труднощі, які довелося долати, ключові моменти минулого сезону, підготовку до наступного та багато іншого Анатолій Безсмертний розповів у розмові з інформаційною службою клубу.
Анатолію Петровичу, завершився насичений футбольний сезон УПЛ. Останніми тижнями був щільний робочий графік. Розпочалася відпустка. Який особисто у Вас план відпочинку? Чи вдається тренеру Прем’єр-ліги відпочити взагалі?
План відпочинку, звісно, дуже простий. Приїхав додому, до сім’ї, займаюся дитиною. Втім, це не означає, що повністю розслабився. Дуже багато дзвінків, дуже багато працюємо наразі над планом підготовки команди до наступного сезону. Зустрічаюся з людьми, які багато чого корисного радять. Хочеться, аби до сезону команда підійшла в оптимальному стані. Власне тому, повністю від роботи відключитися не вдається (усміхається…). Як би там не було, але головний відпочинок для мене це, звісно ж, сім’я. Це також рідне місто. Вдома легше, звичайно, і відновлюватися, і відходити від такого напруженого та насиченого сезону.
Ваш шлях зі «Львовом», немов один зі зразків якісної драми з «хепі-ендом». Якої, втім, Ви особисто думки про ту дистанцію, яку вдалося пройти разом з командою?
Ну, звісно, дистанція була досить важкою. Складне також було становище команди. Прийняли колектив, який перебував на останньому місці, тому завдання було «залишитись». На початку було справді важко. Були, звісно, сумніви також. На старті складнощі також виникали з побудовою тренувального процесу. Чому? Бо не було постійного тренувального поля. Спочатку на одному проводили тренування, потім на іншому. Втім, загалом, навіть, коли прийняв команду, то побачив, що перспектива є. Дуже багато молодих футболістів і вони якісні, дуже багато іноземців, у яких також певний рівень майстерності є. Керівництво клубу мене дуже підтримувало, гравці також висловлювали підтримку. Втім, знову ж таки були і сумніви. Як би там не було, коли вдається виконати поставлене завданя – завжди приємно. Хоча і було складно, але віра та надія завжди були присутніми.
«Львів» – Ваша перша команда в УПЛ у якості головного тренера. Які взагалі враження про перший досвід такої роботи?
Львів загалом для мене особливе місто. Дуже люблю його. Це насправді дороге для мене місто. Зі Львова, по суті, зробив перші кроки у дорослий футбол. Дуже теплі відчуття, теплі спогади. Втім, відчував і велику відповідальність, коли приходив на тренерський місток «Львова». Не хотів підводити те місто, яке першим допомогло мені колись відкрити для себе великий футбол. Не хотів, щоб негарно вийшло. Напруга, звісно, була дуже сильною. Тим не менш, дякувати Богу, що пройшли разом цей шлях, пройшли, вважаю, з гідністю.
Ви прийняли команду посеред сезону у не найкращому становищі. Львів‘яни були одними з, якщо не головними претендентами на виліт. Чи були у Вас побоювання, що, можливо, Ваш прихід у цей колектив – дуже ризикований крок?
Звісно, якщо команда на останньому місці, то не все у ній добре. Від багатьох чув: «Куди ти їдеш? Там уже все поховано. Гайка». Були побоювання, були і сумніви. Тим не менш, мені завжди хотілося спробувати власні сили у Прем’єр-лізі. Це, звісно, інший рівень, інша відповідальність. Це багато до чого зобов’язує. Втім, захотілося спробувати, ризикнути. Тим паче керівництво клубу висловило мені довіру і я, своєю чергою, хотів цю довіру виправдати.
Дебютний матч припав на гру із «Зорею». Той поєдинок насправді продемонстрував, що роботи попереду дуже багато. Які думки панували у голові, коли поступилися з рахунком 4:0 у тій зустрічі?
Може, це здасться смішним, але дійсно після цього матчу я побачив проблиски того, завдяки чому можна було вийти з того становища, у якому ми перебували. Якщо після поєдинку всі були засмучені, то я, зайшовши до роздягальні, сказав: «Хлопці, з вами можна йти у розвідку. У нас усе вдасться». Як би це не парадоксально звучало зараз. Саме після тої гри я повірив у хлопців ще більше.
Далі команда поступово почала знаходити власну гру, набувати впевненості у власних силах. Який матч можете назвати переломним у цьому плані? Чому?
Напевно, у цьому плані виділю таки матч із «Шахтарем». У нас була доволі велика пауза напередодні цієї зустрічі. Ми виконали великий об’єм роботи у той період. Робота була дуже важкою, але я бачив як хлопці її виконують. Там не було якихось невдоволень. Гравці дуже відповідально поставилися. Звісно, коли виходиш і переграєш «Шахтар», то та робота, яку проводимо, вселяє у хлопців додаткову впевненість. Дуже багато було праці тактичної, фізичної, чимало теорії. Хлопцям розказували, показували, як саме плануємо рухатися далі. Футболісти насправді почули нас. Результат, коли переграли «Шахтар» це, напевно, якраз і був переломний момент. Хоча потім поступилися «Дніпро-1», але там вже були і об’єктивні, і суб’єктивні причини поразки. Головне, що хлопці після цього не зупинилися. Усі продовжували працювати, продовжували вірити. Власне тому, натяки на ту гру, яку ми хотіли бачити, були вже у Полтаві. На жаль, ми там не перемогли. Втім, той важкий шлях до точки, куди хотіли прийти, куди гравців направляли, не минув безслідно. Потім вже перемогли і «Олександрію», і далі здобували хороші результати.
Після якої гри Вам стало зрозуміло, що команда точно виконає своє головне завдання і залишиться в УПЛ? Можливо, це сталося раніше, аніж після поєдинку з «Маріуполем», коли команда втратила навіть математичні шанси на те, щоб покинути УПЛ?
Та ні, насправді я прагматична людина. Багато людей завчасно говорили про те, що ми залишимось в УПЛ. Я не вірив у це до кінця, поки ми не виграли у Маріуполі. Оптимізм і віра, звісно, були завжди і в мене, і у хлопців. Ми про це нічого не говорили, але усі цього дуже хотіли. Остаточно повірили, коли вже перемогли «Маріуполь» на виїзді. Тоді, звісно, вже видихнули. Тоді стало легше, тягар з плечей хлопців впав. Скажу, що не всі команди можуть подолати такий непростий шлях. У нас більшість молодих хлопців, але ті труднощі, які виникали, були з гідністю футболістами подолані.
Головна на Вашу думку, перешкода, яку довелося подолати зі «Львовом» протягом цього нелегкого турнірного шляху?
Скоріш за все, це психологічний момент. Дуже важливо було змусити хлопців повірити в себе. Кожному футболісту потрібно було повернути віру у власні сили, можливості, команду та ту справу, яку робимо. Коли вони після перемог вже почали розуміти, що вони можуть, то подекуди важко їх навіть було і зупинити (усміхається…). Власне тому, головною перешкодою був якраз оцей психологічний бар’єр.
Уся команда наразі перебуває у відпустці. Коли колектив збереться разом знову? Чи є уже якийсь розклад підготовки до наступного чемпіонату?
Уже доробляємо план підготовки. Загалом, будемо збиратися 8 червня. Заплановано 3 збори, один з яких точно будемо проводити у Львові. Маємо чудову базу, місце, де відновлюватися. На вже якийсь ігровий збір, можливо, безпосередньо перед стартом сезону виїдемо. Це також майже на 100% буде в Україні. Скоріш за все, на Закарпатті. Будемо готуватися вдома.
Стосовно кадрової ситуації. Чи визначилися уже з тими футболістами, з якими попрощаєтесь? Які позиції плануєте підсилювати?
Будь-яка команда по завершенні сезону, безперечно, потребує підсилення. Не ми це придумали. Звісно, є і хлопці, з якими будемо прощатись. Хоча це, напевно, найгірше для тренера, що може бути. Я досі з цією думкою не звикся. Когось будемо запрошувати, але у цьому плані досі триває робота, тому щось озвучувати наразі не хочеться.
Яким особисто Ви хочете побачити «Львів» у наступному сезоні?
Хочеться, звісно, побачити команду, яка чітко знає, як діяти в обороні, як грамотно переходити із оборони в атаку, як діяти в атаці. Хочеться, аби команда завжди була агресивною, налаштованою демонструвати той футбол, який подобається глядачам. Безкомпромісний футбол. Хочеться, аби за команду не було соромно, щоб ходили люди. Дуже важливо привабити львівського вболівальника, львів’ян, які будуть приходити на трибуни і підтримувати нас. Якщо команда буде грати, вболівальник, безперечно, прийде. Все знову ж таки залежить від нас, від хлопців.
Інформаційна служба ПФК «Львів»
