Олександр Романчук: «Переламний момент – прихід Безсмертного»

Для оборонця ПФК «Львів» Олександра Романчука сезон 2020/21 став дебютним в УПЛ. У вересні тоді ще 20-річний захисник провів свій перший матч у Прем’єр-лізі, а вже незабаром став основним гравцем своєї команди. Ексклюзивно для інтернет-порталу Fanday наш футболіст розповів про неоднозначний сезон львів’ян, боротьбу з таранними форвардами, шлях на вершину з провінційного містечка, рідного брата, який йде протоптаною стежиною, та багато іншого.

– Олександре, нещодавно завершився ваш дебютний сезон у Прем’єр-лізі. Які підсумки зробили для себе?

– УПЛ —  це зовсім інший рівень, тут я отримав безцінний досвід. Раніше я, в основному, виступав на дитячому рівні або у чемпіонаті дублерів. Різниця насправді величезна. Крім того, у складі «молодіжки» «Динамо» я боровся за чемпіонство, а тепер допомагав ПФК «Львів» зберегти прописку в елітному дивізіоні. Такі коливання – це цікавий досвід. Важливо, що в обох випадках я здобував позитивні результати.

– Дебютували ви в екстремальних умовах —  у момент виходу на заміну ПФК «Львів» «горів» «Колосу» 0:3.

– Відверто кажучи, не таким я уявляв собі офіційний перший матч. Проте я сильно хотів допомогти команді. Коли ти виходиш при рахунку 0:3, це завжди важко. В будь-якому разі це додало наснаги. Все-таки з’являтися в основі приємніше, ніж починати поєдинок з лави запасних. 

– Вже за тиждень ви зіграли кілька хвилин проти нечужого для вас «Динамо». Пережили особливі емоції?

– Мені надзвичайно хотілося зустрітися з командою, за яку я виступав раніше. Прагнув проявити себе, та часу мав обмаль. Сподіваюся, що у моїй кар’єрі ще буде вдосталь нагод, коли я зможу зіграти проти «Динамо». Зізнаюся, приємно було побачити знайомих у складі киян – поспілкувалися і до поєдинку, і після нього.

– Ваш дебют це ініціатива Георгія Цецадзе. Однак період роботи грузинського наставника асоціюють, скоріше з невдачами ПФК «Львів» – жодної перемоги у 12 матчах. Маєте пояснення?

– Це тренер, який дав мені шанс. Він мав своє бачення футболу і робив акцент на атаку. Як на мене, у певних епізодах ми забували про оборону – цього нам і не вистачало. Надзвичайно вдячний йому за підтримку і ті знання, які я отримав. На жаль, у підсумку йому не вдалося достукатися до колективу і досягнути хорошого результату. 

– Повернімося до «Динамо». Що дав вам цей етап у плані професійного розвитку?

– Перебування у столиці вважаю максимально корисним. Вже зараз розумію, що основний фундамент у футболіста Романчука було закладено якраз у «Динамо» протягом двох років, які я провів у структурі клубу. Це реально пізнавальне навчання. Особливо, якщо ти маєш можливість тренуватися разом із найкращими футболістами країни. А ще ти додаєш, прогресуєш під керівництвом класних фахівців. Мені здається, що у Києві я суттєво виріс.

– У вас були хоч невеликі шанси зіграти за основу «біло-синіх»?

– Я мав нагоду – поїхав на зимовий збір з основою. Думаю, що все залежало виключно від мене. Звісно, велика конкуренція, адже це «Динамо». Втім якби я проявив себе краще, то свій шанс на дебют в елітному дивізіоні я б отримав. 

– Зараз схожим шляхом рухається ваш 17-річний брат Ернест.

– Коли я приїхав до столиці, то поруч часто не вистачало людини, яка підказуватиме і вчитиме. Тепер я вже пройшов цей етап, знаю його вимоги і особливості. Тому намагаюся підказувати братові, пояснювати і направляти. Допомагаю усім, чим можу. Спочатку Ернест переживав, але зараз, здається, він адаптувався. Зрештою, усе в його руках.

– Ернест, як і ви, центральний захисник.

– Взагалі ми дуже схожі в ігровому плані. Ернест володіє необхідним футбольним характером. Різниця між нами? Ернест – лівоногий, я – правоногий. У нього чудова ліва нога і це його перевага.

– Сини футболісти – це чималі побутові клопоти для сім’ї. Зізнавайтеся, вази і вікна страждали від вашого захоплення? 

– О так, усе дитинство ми провели з м’ячем. Люстри, дзеркала, телевізор, вікна – все страждало. Ми сварилися з батьками, переважно з мамою. Можливо, це все-таки дало певні плоди і зараз ми з братом – професійні футболісти.

– Ви старший за Ернеста на чотири роки. Базові футбольні знання братові закладали саме ви?

– Не зовсім – ми відчували конкуренцію, постійно сперечалися. Я мав одних кумирів, Ернест – навпаки протилежних. Я вболівав за «Реал» і Роналду, брат підтримував «Барселону» і Мессі. Наші погляди не співпадали. Як на мене, так навіть цікавіше. До речі, у нашій родині ніколи не було професійних спортсменів. Батько на любительському рівні грав у футбол. Його рідний брат, тобто мій дядько, також займався футболом у якості аматора.

– Ви народилися у Коломиї на Івано-Франківщині. Як пробитися з маленького міста у провідний клуб країни?

– Моє дитинство у Коломиї минуло абсолютно буденно. На кожній перерві грали у футбол і просто горіли грою. Напевно, моє величезне бажання принесло результат. Кожну вільну хвилину проводив з м’ячем. Грав за шкільну команду разом з хлопцями, які були старші за мене на 3-4 роки. Брав участь у турнірі «Шкіряний м’яч». Спочатку наша школа виграла міські змагання, а потім вирушила на обласні, де мене помітив тренер зі школи «Прикарпаття». Запропонував відвідати тренування в Івано-Франківську.

– У скільки років розпочалося ваше доросле життя?

– У 8-му класі. Насправді це нелегкий шлях. Думаю, не всі батьки зважились би на таке і відпустили б дитину з дому після 7-го класу. Моя мама була проти, звісно. Напевно, кожна мама, м’яко кажучи, не була б у захваті від такого розвитку подій. Я дуже просив, та це не допомагало. Тільки завдяки татові, який переконав маму, я зміг продовжити навчання і поїхав у Івано-Франківськ. А згодом по моїх стопах пішов молодший брат – Ернесту вже було легше. 

– У Другій лізі ви дебютували у 17. Серйозна школа життя?

– Відчував складність у фізичному плані – я зіткнувся з жорсткими реаліями дорослого футболу, доводилося грати проти дядьків. То був чудовий досвід. Коли потім перебрався у «Динамо», то на рівні дублерів зі своїми ровесниками почувався набагато комфортніше.

– Які враження залишили по собі нападники з Прем’єр-ліги?

– Слабких форвардів в УПЛ немає. Найбільше запам’ятовуються таранні нападники, типу Антона Шиндера. Вони б’ються, наступають на ноги, щипають, штовхають. Доводиться знаходити способи для протидії. Продумувати ходи наперед, використовувати футбольний інтелект… Проти швидкісного нападника простіше грати, ніж проти габаритного.

– Разом із Енесом Махмутовічем ви створили надійну пару центральних оборонців. Як комунікуєте з люксембуржцем?

– Спочатку було важко. На притирку витратили кілька матчів – тепер чудово розуміємо один одного. Використовуємо базові слова: я можу підказати англійською, Енес володіє необхідними українськими фразами. Узагальнюючи, можна сказати, що спілкуємося футбольною мовою. Жодного дискомфорту немає.

– Після перемоги над «Шахтарем» 3:2 у березні про вашу команду заговорила вся Україна.

– Ми йшли до цього, та не все вдавалося. Переламний момент – прихід Анатолія Безсмертного. Новий наставник за короткий проміжок часу зарядив нас впевненістю і зробив так, що ми повірили у себе. Просто усвідомили те, що можемо протистояти будь-якій команді, навіть «Шахтарю» чи «Динамо». Не скажу, що це була величезна несподіванка, але такі перемоги завжди тішать. Проте команда своєю роботою заслужила – процес підготовки до цієї гри був дуже насиченим. Не треба також забувати, що «Шахтар» перебував не у своїх оптимальних кондиціях.

– Робота Анатолія Безсмертного на посаді головного тренера ПФК «Львів» містить певні елементи магії. По ходу чемпіонату, без зборів, жодної розкачки, за відсутності кадрового оновлення наставник повністю змінив команду. У чому секрет цього перетворення?

– На мою думку, він знайшов золоту середину. Цецадзе робив ставку на атаку, Шумський концентрувався на грі другим номером. Анатолій Петрович віднайшов баланс. Ми повірили у себе, зробили великий крок вперед у психологічному плані. Плюс попрацювали у тактичному аспекті – це дало результат.

– Вам, як і вашим партнерам, мабуть, набридло боротися за виживання. Чи під силу ПФК «Львів» у новому сезоні змагатися за вищі завдання?

– В останніх матчах ми підняли свою планку. До нас суперники ставитимуться трохи по-іншому. Не скажу, що ми зробили щось нереальне. Однак я переконаний, що це далеко не наш максимум. Ми ще покажемо свою найкращу гру і зможемо боротися за серйозніші завдання. І тренер, і футболісти готові до максимальних викликів.

Джерело: FanDay.net

Інформаційна служба ПФК «Львів»

Залишити коментар

Translate »